Свято книги в 2-му класі

Свято книги

Мета:

§     ознайомити учнів з тим, як народилася перша книга;

§     поглиблювати їх знання про книги;

§     розвивати інтерес до читання;

§     виховувати любов до книги, прищеплювати знання та вміння бережливого поводження з нею.

Обладнання: виставка книжок, плакати з написами прислів’їв про книгу, дитячі малюнки про книгу, скриня з книгами.

Зала прикрашена крилатими висловами про книгу, народними прислів’ями і приказками, а також фотографіями дітей, які читають книжки у класі, в бібліотеці, на природі.

Ведуча:

Сила книги безмежна. Без неї людина сліпа. Протягом усього життя ми звертаємося до книги. Вона відкриває нам небачені обрії, допомагає зрозуміти історію народу, розкриває таємниці природи, життя.

Книга – мудрий друг, який, не вміючи говорити, розказує про незвичайні пригоди і подорожі, про чудеса, про навколишній світ. Нерідко книга, прочитана вами в дитинстві, залишається в пам’яті на все життя.

"Хто багато читає, той багато знає" – так говорять у народі. І це правда. Книга вчить, як на світі жить.

Книжка відповідає на безліч запитань і сама вміє запитувати.

Серед багатьох весняних свят є прекрасне свято – День книги.

Традиція святкування Дня книги народилася в Іспанії, у м. Каталонії, де 23 квітня на День Юрія традиційно дарували троянду за кожну куплену книжку. Нині Всесвітній день книги святкують у 190 країнах світу.

1-й учень:

За всі віки життя на цій Землі
Знання і досвід, мрії променисті
Збирало людство у книжки малі
І зберегло їх свято й урочисто.

2-й учень:

У книгах тих записано усе,
Що людське серце болем наповняло.
І те, що радість сонячну несе,
Що на заваді розвитку стояло.

3-й учень:

Шалені успіхи і радість відкриття,
Важкі невдачі, біль утрат і зраду.
З прадавньої пори і так усе життя
До книжки йшла людина на пораду.

4-й учень:

Бо книга – вчитель, добрий друг вона,
Завжди порадить щиро й допоможе.
В ній людства мудрість зібрана земна,
Тому вона – усе на світі може!

5-й учень:

Це знань могутнє й чисте джерело,
Що не міліє – повниться з роками!
І якби там людині не було,
А мудра книжка завжди поруч з нами.

Діти виконують пісню про книжки.

6-й учень:

Колись давно-давно на землі не було книжок, бо люди ще не вміли їх робити. „Сторінками” найдавніших книжок були камені, стіни печер, сокири, вояцькі щити. Писали на всьому, бо ж не було тоді ані паперу, ані пер чи олівців.

7-й учень:

Далі люди додумалися писати на глині, яку потім сушили й випалювали на вогні. Та хіба на глиняних сторінках-цеглинах багато напишеш? А щоб взяти в дорогу 2-3 такі книги потрібен був віз. З часом люди навчилися робити книги з тонкої козячої або телячої шкіри. Але ці книги були дуже дорогі. На виготовлення однієї книжки потрібні були шкури з цілої череди телят.

8-й учень:

У далекій Африці на берегах повноводних річок простягнулися нескінченні зарослі болотяної рослини – папірусу. Писали на сухих стеблах папірусу. Писати було зручно, але такі книги швидко ламалися і розсипалися.

9-й учень:

Справжній папір, що на ньому пишуть зараз люди, навчилися робити 2 тисячі років тому. Тоді книги писали вручну. Але це було дуже довго і важко – одну книжку переписували іноді кілька років.

10-й учень:

Минуло ще багато часу, поки з’явилися друковані книжки. Тепер книга всюди поруч з нами. Вона - наш друг і порадник.

11-й учень:

Ось так книжки з’явилися на світ,
Цікавий шлях вони пройшли віками.
Пролинуло земних багато літ,
Як книжка опинилась перед нами.

12-й учень:

Така, як зараз на столі лежить.
Легка, красива, звична, паперова.
А час нестримно в космосі летить
І щось мінятись, певно. буде знову.

13-й учень:

Комп’ютерний настав нестримний час,
Прогрес такий, що годі і встигати.
І щось, звичайно, зміниться для нас,
Але не зможе людство не читати.

14-й учень:

Можливо, книжка змінить власний вид,
Сторінки не стиратимуться вічно.
Та поки на Землі живе наш людський рід,
То й книжка буде жити – це логічно.

Діти виконують пісні про книжки.

На сцену виходить хлопчик Нечитайло.

Нечитайло:

Ой, і знову та книжка, де вона взялася на мою голову? Чого я такий нещасний? Треба було мені народитися ще до того, як винайшли ті книжки. От тоді було добре! Ніхто дітей не змушував читати, ніхто не примушував уроки вчити... Бігай собі, гуляй із раннього ранку до пізнього вечора і ніхто не кричав: "Читай! Вчи уроки!" От щасливчики ті, хто народився тисячі років тому – свобода була, воля, бігай собі, як вітер у чистому полі і ніяких книжок, ніяких уроків... А то ... Просто жити не дають з тими книжками...

Дівчинка:

Ти хто? Чого голосиш на цілий двір?

Нечитайло:

Та хто-хто... Тупак в пальто. Бо як інакше скажеш? Я вже свого справжнього імені не пам’ятаю, лише прізвисько, яким мене всі називають. Так звик, що на інше і не відзиваюся. Нечитайло я. Ось хто. Нехай собі так кажуть, бо я і справді не люблю читати, ненавиджу книжки, від них лише голова болить. Нащо їх тільки придумали?

Дівчинка:

Нечитайло... Оце так! Треба ж такому статися! Як ти до цього дожився, щоб такого гарного хлопця і погано так обзивали.

Нечитайло:

А, не люблю я книжок. Нащо вони? Про все, що треба, я й так знаю, а більше мені й не треба знати. А то "Читай! Пиши! Вчи! Читай! Читай!!" Аж вуха болять за цілий день. А як я не хочу... Не хочу і не буду. Отак!

Дівчинка:

Нечитайло... Це ж, мабуть, тебе Михайлом спочатку звали, чи не так? А тепер – Нечитайло. Погано, що таке прізвисько дали... Та все ж, чому ти так настроєний проти книжки? Адже народна мудрість каже: "Вчення – світло, а невчення – пітьма". Це свята правда. Хіба не так?

Нечитайло:

Ну, нащо мені так багато знати? Для чого? Хіба людина може все на світі знати? На сцену тихо виходить Чарівниця, слухає розмову дітей.

Дівчинка:

Звичайно, ні, але треба прагнути знати більше, бо ж наука в ліс не веде, а з лісу виводить. Що більше людина знає, то мудріша стає. Книжка якраз і допомагає в цьому. Так що ти подумай над цим.

Нечитайло:

Не хочу і не буду. Я вже казав : не хочу і не буду.

Чарівниця:

Я знаю, як з цим лихом впоратися. Сказати?

Дівчинка:

Скажи, треба ж якось допомогти хлопцеві, зовсім пропадає...

Чарівниця:

Можна його відправити в минулий час, коли люди ще неписьменними були, а своїм потом, щоденно важкою працею з ранку до ночі здобували собі їжу, одяг, шукали захисток над головою, щоб їх вночі не роздерли хижі звірі... Вмирали від голоду, холоду, страшних хвороб... Ну, як?

Дівчинка:

Ні, гадаю, що надто жорстоко. Адже він ще дитина і не справиться з такою ситуацією, він же непристосований до такого життя. Може, щось ліпше є... Є ще якийсь варіант?

Чарівниця:

Що ж, можна його на кілька днів у ліс самого відправити. Хай набігається без їжі, без житла, страху натерпиться, може порозумнішає...

Дівчинка:

Ну, що, Нечитайле, хочеш туди, де немає книжок?

Нечитайло:

Звісно! З радістю!

Чарівниця:

Тоді відправляйся! (Накриває чорним покривалом і виводить).

На сцену до дівчинки виходять кілька учнів.

Дівчинка:

Не знаю я, що станеться з Нечитайлом, але вірю, що Чарівниця допоможе йому.

1-й хлопчик:

Ми продовжуємо наше світле і радісне свято. Бо книжка – це вже свято! Недарма ж народ каже, що у Землі супутник – Місяць, а у людини – книжка.

2-га дівчинка:

А воно й справді так. Адже улюблену книжку люди завжди беруть з собою у далекі мандри, бо вона зігріває людину своїм теплом, мудрими порадами, щирістю. Бо ж книга – твій друг, без неї, як без рук. От космонавти брали книжку з собою у космос, і вона допомагала їм у польоті.

2-й хлопчик:

Прадідусь розказував, що деякі бійці, коли ішли у бій, то на грудях тримали улюблену книжку. Ще розповідав, що одного бійця така книга від смерті врятувала, бо куля в неї попала, пробила наскрізь, бійця поранила, а от у серце не втрапила. Так він ту книжку ще більше полюбив, бо вона йому стала оберегом. От які чудеса трапляються!

3-тя дівчинка:

То як же ту книжку не любити, коли вона і навчає, і допомагає, і радить, і бажання виконує. Та все на світі людина бере з книги. Хороша книга яскравіша за зірку. З книжкою не будеш нудьгувати, вона завжди розрадить і звеселить.

4-та дівчинка:

Книга – кому розвага, а кому – навчання.

1-й хлопчик

Що ти маєш на увазі?

4-та дівчинка

Та те, що наші підручники – теж книги, але вони створені не для розваги, а для навчання і в кожного учня завжди під рукою. Тому називаються – підручники. Вони діляться з нами своїми знаннями. Роблять дітей тямущими, розумними. З книгою подружишся – розуму наберешся. От ми зі своїх підручників з року в рік розуму набираємося.

На сцену виходять діти в костюмах Читанки, Української мови, Математики і Я і України.

Читанка:

Доброго дня, хлопчики і дівчата, доброго дня, дорогі гості.

Українська мова:

Ми проходили повз ваш клас і почули, як ви про нас гарно висловлюєтесь Дозвольте нам побути на вашому святі.

Читанка:

Я ваша перша читанка,
Красива в мене свитонька,
Цікаві сторінки,
Є вірші і казки.
Показала вам сто земель,
Ще й космічний корабель.
Дарувала вам щодня
І забави, і знання.

Рідна мова:

Як найчарівніша колискова
Плекає з дитинства вас рідна мова.
То піснею злине, то гарною казкою.
То словами догани, то ніжною ласкою.
Під мамине слово ви й виросли нишком,
Шануйте, малята, цю добрую книжку.

Математика:

Ви уже умієте, друзі хороші,
Порахувати зароблені гроші?
Я ще навчу вас зірки рахувати,
Зводити вежі, мости будувати.
Навчу літаки посилати до Арктики,
Якщо ви любите математику.

Я і Україна:

А де лягає сонце спати,
І звідки вітер, і звідки тінь,
І сніг чому такий лапатий,
І заєць чом такий вухатий,
Чого бджолі дрімати лінь,
Чи справді гірша стала глина,
Від чого запашна малина,
Куди повзе рогатий жук, -
Це я малятам розкажу.

За сценою шум і крик.

Почекай, почекай мене! Нечитайло, ти де?

Ведуча:

Що там за гамір? Хто це так кричить?

На сцену вибігає Незнайко.

Незнайко:

Ви не бачили десь тут мого друга Нечитайла? Я сьогодні вирішив прогуляти уроки і пішов до свого друга, а його ніде немає. Іду далі, аж раптом чую якийсь гамір. А що це ви тут робите?(Розглядає кругом себе).
Я тут швидко з вами розберуся!
Ви чого сюди прийшли?
Читачами стать схотілось?
Більше справи не знайшли?

Читанка:

Так! Постій, постій, Незнайку!
Що ти хочеш нам сказать?
Ти упевнений так палко,
Що малятам не слід читать?

Я і Україна:

А як же далекі моря, океани,
А як же льоди, що ніколи не тануть?
Малятам дізнатись про це так важливо,
Тому їм без книги ніяк неможливо.

Незнайко:

Ха! Літав я на Місяць
І книг не читав!
І в сонячнім місті
Я теж побував.

Читанка, Математика, Я і Україна сміються з Незнайка.

Незнайко (знітившись):

Чому ви смієтесь, що тут смішного?

Математика:

Тому, що згадали твої ми пригоди,
Коли попадав ти у всякі незгоди.
Що вийшло із того, що не вмів ти читати?
І подрузі лист ти ж не зміг написати.

(Незнайко опустив голову, наче засоромився).

Ведуча:

Бачиш, Незнайко! Соромно тобі А не було б соромно, якби вчився читати, писати і подружився з книгою, як наші діти.

Ведуча (до підручників)

Добрі підручники, дякуємо за турботу про наших учнів. Ви вчите їх наукам, а інші книги нашої бібліотеки научать бути їх чуйними і добрими, дружелюбними й веселими, справедливими і вірними друзями.

Незнайко:

Ой, заждіть, заждіть, заждіть,
Їх навчати не спішіть!
Ці малята не читають,
Нічогісінько не знають.

Читанка:

Це, Незнайку, вже не гра,
Візьми назад свої слова.
У нас малята молодці.
Назвати можна їх знавці.
Бо вміють вже вони читати,
І рахувати, і писати,
І вірші можуть розказати,
І пісню дружно заспівати.

Діти виконують пісню про книжки.

Незнайко:

Співати ви вмієте.
А в сказане вірю,
Все це зараз перевірю.
Слова я буду викладать,
А вам їх треба прочитать.

Незнайко викладає слово школа і міняє місцями склади - ЛАШКО.

Рідна мова:

Незнайку, ти не поспішай,
Помилок сам не допускай.
Діти, виправте помилку Незнайка.

Знову Незнайко викладає слово РЧКА.

Знову, Незнайку, помилка. Діти, виправте її.

Ведуча:

Молодці, діти! От бачиш, Незнайку, діти вміють і читати, і писати, тому можуть стати читачами нашої країни Читалії.

Незнайко:

Зачекайте, зачекайте! А чи знають діти вірші про книги? Ха! Мабуть, не знають! От і не стануть читачами Читалії! Ура!

Ведуча:

Ой, Незнайку! Який же ти недовірливий, діти, напевне, знають вірші про книги. Так, діти?

15-й учень:

Книжка знає все навкруг.
Про старі й нові країни,
Космос та морські глибини,
Хто нам написав „Кобзар”
І який де правив цар,
З чого зроблено намисто,
Чим славетне кожне місто.

16-й учень:

Все про звичаї народу,
Як зібрать врожай з городу,
Вперше хто знімав кіно,
Де й коли з’явилось скло,
Хто відкрив яку країну,
І про неньку-Україну,
Хто прославився в віках,
Де живе тварина й птах.
Все, чим ви в житті цікавитесь,
Ви знайдете у книжках.

17-й учень:

Тільки я прийшов зі школи,
Миттю в кухню я до столу,
Бо голодний був, як вовк.
Я в обідах знаю толк:
Пообідаю за двох.
З’їв борщу я півкаструлі,
Сала, хліба та цибулі,
З’їв тарілку вінегрету,
А до нього три котлети.
З’їв вареників гарячих
І сметану на додачу.
З’їв п’ять тістечок із джемом.
З’їв із сиром три ватрушки
Й дві солодкі стиглі грушки.
Чаю, врешті, я попив,
А варенням закусив.
Потім в руки книжку взяв
І обід весь записав:
Лишив пляму з вінегрету,
Жирне місце від котлети.
Потім крапельку із джему,
А на ньому – трошки крему.
Потім тато прийшов у хату...
А тут краще замовчати.
Язиком я все лизав,
Потім носом витирав,
Потім вимивав сльозами,
Бо втрутилася ще й мама.
З цього часу їм я мало
І терплю пекельні муки.
Бо кожен раз, як візьму книжку,
Мушу мити з милом руки.

18-й учень:

Усе чим ви цікавитесь,
Ви знайдете в книжках.
На всі питання – відповіді
На їхніх сторінках.
Де яке на світі диво,
Як вдягатися красиво,
Як зварити їсти смачно,
Як поводитись обачно.
Як це бджоли роблять мед,
Як полагодить мопед,
Як росте мала рослина,
Як створилася людина,
І з яких героїв приклад брати,
На дозвіллі як пограти,
Як Вітчизну шанувати,
Віршик як запам’ятати.

Незнайко:

Я все зрозумів! Пробачте мені! Тепер я буду вчитися і не пропущу жодного уроку. А зараз дозвольте мені залишитися на вашому святі.

Ведуча:

Незнайку, я за тебе рада. А що робити з нашим Нечитайлом? Де то він зараз пропадає, може вже нагулявся? То, може, заберемо його додому?
Діти, давайте заберемо.

Чарівниця:

Будь по-вашому. Тари-бари розтабари, розступіться чорні хмари, сонечко сюди впустіть, Нечитайла принесіть.

Діти-Хмари в чорному приводять Нечитайла.
Він обідраний, в лахмітті, замурзаний.

1-ша Хмара:

Ось ваш хлопець непутящий,
Нечитайло ваш ледачий.
Думав вік без книг прожити,
Довелось його провчити.

2-га Хмара:

У минуле завели,
Де ще книги не знайшли.
Жив в печері кам’яній
І ховався він у ній.

1-ша Хмара:

Тож: не все було так тихо,
Там зазнав він горя й лиха.
Сам свій голод тамував,
Корінці в землі шукав.

2-га Хмара:

Був голодним більш, ніж ситий,
Звірами не раз побитий.
Його страх такий скував,
Що хлопчина не гуляв.

1-ша Хмара:

А від звірів де ховався,
Дуже хлопець налякався.
Ще від холоду дрижав,
Сам додому забажав.

2-га Хмара:

А від страху неземного,
Зрозумів – книжки для чого.
Він тепер усім поклявся,
Що уже за розум взявся.

Нечитайло:

Ой, нічого не питайте...
Краще книжку, книжку дайте!
Був я дуже необачний,
Я не знав, що там так лячно.
Люди ті ще зовсім темні,
Зовсім, зовсім неписьменні.
У страху живуть, страждають,
Нічогісінько не знають.
Нічогісінько не вміють,
Про добробут тільки мріють.
Ні, не хочу я так жити,
Краще буду вчитись, вчити
І писати, і читати,
Розум буду розвивати.
Йому дають книжки, він їх бере, притискає до себе.

Чарівниця:

Тепер ти зрозумів для чого книжки людям?

Нечитайло:

Так. З них люди дізнаються про все на світі, книжки розвивають людей, допомагають їм поліпшити своє життя. Я зрозумів, що люди йшли до книжки тисячі довгих років, щоб зібрати і записати в них усі свої досягнення, винаходи, традиції. Я зрозумів, яку силу має книга. Я тепер буду читати, вчитися, бо вчення – то світло. А книга – це ключ до знань. Правду каже мама, що золото добувають із землі, а знання – з книги.

Чарівниця:

Ну, що ж, іноді треба страху натерпітися, щоб зрозуміти істину. Але то нічото, я рада, що ти зрозумів і тепер серйозно візьмешся за книжку.

Нечитайло:

Дякую, Чарівнице, твій урок я добре засвоїв. Це корисно було для мене, бо допомогло зрозуміти істину. Дякую! А вам, діти, не бажаю того, що пережив сам. Ох і страшно було, жах! Дозвольте мені залишитися на вашому святі.

З барабанним боєм на сцену вибігає Баба Яга.

Ведуча:

Люба бабусю, кого ви тут шукаєте? Івасика - Телесика забрало лебедятко на крилятка і понесло до батечка, до матінки.

Баба Яга:

Ну Телесика я ще впіймаю, а зараз я ловлю іншого хлопчика, Буратіно.Чули про такого? Знаєте, що він задумав? Подарувати чарівного ключика дітям, щоб вони могли багато читати, знати і все про мене довідатись. Я цього не хочу!

Ведуча:

Вгамуйтесь, шановна бабусю. Краще привітайтесь з дітьми. Бачите – публіка.

Баба Яга:

(нюхає довкола) Та не хочу я ніякого бублика!

Ведуча:

Та не бублика, а публіка, привітайтесь з дітьми.

Баба Яга:

(стає в загрозливу позу). Добрий день, коли голову не морочите, а побитись зі мною хочете?

Ведуча:

Бабусю, у нас свято, а ви – побитися. І не соромно вам?

Баба Яга:

Свято? А яке?

Ведуча:

Свято книги. Привітайте усіх дітей зі святом

Баба Яга:

Не дозволю! Не дозволю! Все одно спіймаю отого поганця Буратіно. Не дозволю! (вибігає зі сцени).

На сцену із стогоном виходять шкутильгаючи книжки.

Книга:

Ой, ми втекли від хлопчика. який нас бив і зовсім не беріг.

Учень:

Гірко! Гоголь всім жалівсь
Чепурун він був колись,
Хто б тепер його впізнав?
Нечипурою він став.

Учень:

Бідоласі Робінзону
Шкіру зібрано з картону,
Намальовано Гарбуз.

Учень:

А в граматиці пом’ятій
На сторінці тридцять п’ятій
Виріс раптом сажотрус

Учень:

В географії Петрова
Намальована корова
І написано: «Сія
Географія моя».
Хто цю книжечку візьме стиха
Той зазнає горя й лиха».

Книжечки-нечипури

Як позбутись нам нашого господаря?

Учні виконують пісню «Занедбані книжки». Вбігає хлопчик.

Хлопчик:

А, ось ви де, розбишаки, книжечки мої дорогоцінні. Я вас шукаю скрізь, а ви тут. Я ж вам поганого нічого не зробив. Трохи помалював, вдарив вами кілька разів сусіда по парті та вчора забув вас у дворі. А вночі пішов дощ. Ранком пішов вас шукати, а ви ось де. Ви втекли від мене. Я вас забираю, пішли зі мною.

Книжки:

Ми не хочемо повертатися до цього хлопчика. Заберіть нас до себе у бібліотеку!

Ведуча:

Добре, ми вас полікуємо у книжковій лікарні, а потім ви разом з усіма книжечками стоятимете на чистій полиці, і читатимуть вас добрі діти, які не залишатимуть вас під дощем.

Хлопчик:

А я що, буду без книжок?

Ведуча:

Ну, якщо любиш, перш за все вилікуєш їх.

На сцену виходить учень із сумкою з червоним хрестом.

Учень:

Є в новому домі двері заповітні
Ще не всім відомі, та до всіх привітні.
В книжчиній лікарні, у новім будинку
Я щодня працюю не одну годинку.
Хто навчитись хоче книжки лікувати
Приходьте, будь-ласка, буду вас навчати.

Ведуча:

Забирай, книжечку в лікарню, а хлопчик нехай прочитає і запам’ятає правила поводження з книжкою (вручає красиво оформлені правила).

Хлопчик: (читає і коментує).

§     «Беріть книги чистими руками». А я їх ніколи не мию.

§     «Не перегинайте книжки, від цього випадають сторінки». А ви теж перегинаєте сторінки, як я?

§     «Не кладіть у книжку олівці та інші предмети, від цього вона рветься». Ніколи б не подумав.

§     «Не загинайте сторінки, користуйтесь закладками». А в мене їх немає.

§     «Не читайте під книг під час їжі». А коли ж?

§     «Щоб книга чи підручник довше служили вам, обгорніть їх». У мене ж жодна книжка не обгорнута!

Ведуча:

Чи запам’ятали ви правила, діти? А ти, хлопчику?

Хлопчик:

Я все зрозумів, обов’зково виправлюсь. До побачення діти.

(Вибігає зі сцени).

Ведуча:

Любі друзі, бережіть книги, любіть їх.

На сцену вибігає Буратіно з ключиком у руках. Ключ із фанери чи картону, обгорнутий фольгою.

Буратіно:

Дорогі діти! Я утік таки від Баби Яги. Я приніс вам чарівного ключика, який відкриє скарбницю непрочитаних книжок, які зберігаються у бібліотеках нашого міста (влітає Баба Яга).

Баба Яга:

А, ось же ти! Віддай мені ключ від книжкової скарбниці.

Буратіно:

Не віддам. Цей ключ для дітей, які люблять читати і хочуть все знати.

Баба Яга:

А вони нічого не знають, нічого не читають.

Буратіно:

А ми зараз перевіримо. Добре, друзі?

Баба Яга:

Зараз ми побачимо, що ви знаєте. Атож. Я загадаю вам загадки, а ви спробуєте їх відгадати.

Загадки про книгу

1) Дерево – не дерево, а листки має.
 Той буде мудрим, хто їх гортає.

2) Снігові поля, чорні граки,
 Хочеш розумним стати – бери та вчи.

3) Бачить – не бачить, чути – не чує.
 Та всіх научає, мовчки мудрує.

4) Без язика, а говорить,
 Без голови, а все знає,
 Без ніг, а скрізь буває.
 Язика немає, а всіх навчає.

5) Сама я нічого не знаю,
 А всіх розуму навчаю.

6) Лежить, мовчить,
 А, сто дурнів навчить.

Молодці! Загадки ви відгадали.
Але у мене є ще одне завдання. Якщо справитесь з ним, то не заберу у вас ключа.
А чи знаєте ви прислів’я та приказки про книгу? (діти розказують прислів’я).

Баба Яга:

Молодці! Знаєте ви все тому, що багато читаєте. Я з вами теж буду дружити і запишусь до бібліотеки.

Учень:

Книжок на цілім світі є багато
І кожна щось розкаже нам.
І от сьогодні в наше свято –
Складемо славу всім книжкам!

Учні виконують «Гімн книзі». На завершення Баба Яга і Буратіно відкривають ключем скриню, виймають з неї книжки і дарують їх дітям).